Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року Справа № 910/352/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Мирошниченка С.В.

за участю представників:

Позивача: Єршової С.В., дов. № 14-108 від 18.04.2014 року;

Відповідача: Святюка С.П., дов. № 91/2014/01/15-1 від 15.01.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року

у справі № 910/352/13 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 30 877,14 грн.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго", просило стягнути з відповідача 7 667,66 грн. інфляційних втрат, 19 444,52 грн. пені, 3 764,96 грн. 3% річних та судові витрати, посилаючись на неналежне виконання основного зобов'язання (т. 1, а.с. 4-6).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року (головуючий Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.) (а.с. 116-124) позов задоволено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Київенерго" 7 652,36 грн. інфляційних втрат, 19 444,52 грн. пені, 3 764,96 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 86-94).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2013 року вказані судові акти скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 1, а.с. 145-149).

Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року (головуючий Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) (т. 2, а.с. 150-158) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 76-84).

Судові акти мотивовано відсутністю вини відповідача у порушенні договірних зобов'язань.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (т. 2, а.с. 164-172).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2014 року (т. 2, а.с. 162-163).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2011 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та публічним акціонерним товариством "Київенерго" було укладено договір № 14/2282/11 на купівлю-продаж природного газу для ТЕЦ-6 публічного акціонерного товариства "Київенерго", відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Газ, що продається за договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (далі - споживачами покупця) та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби. Продавець передає покупцеві для ТЕЦ-6 публічного акціонерного товариства "Київенерго" з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року газ в обсязі до 202 525 тис. куб. м. (т. 1, а.с. 8-13).

Згідно п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктами п. 5.1, 5.2 договору (в редакції додткових угод № 1 від 30.09.2011 року та № 2 від 11.10.2011 року) (т. 1, а.с. 14, 15) визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на природний газ та послуги з його транспортування встановлюються НКРЕ. Ціна за 1 000 куб. м. природного газу становить 3 382,00 грн. без врахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 3 382,00 грн., крім того, цільова надбавка - 2% та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3 449,64 грн. До ціни додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 грн., крім того, ПДВ - 20% -60,46 грн., всього з ПДВ - 362,76 грн. У разі поставки газу на газоспоживачі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто- газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1 000 куб. м. газу цими трубопроводами встановлюється у розмірі 262,25 грн., крім того ПДВ - 20% - 52,45 грн., разом з ПДВ - 314,70 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30% попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п. 7.1, 7.3 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі порушення покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що він діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування до повного погашення заборгованості.

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач у період з жовтня по грудень 2011 року передав відповідачу природний газ обсягом 46 223,435 тис. куб. м, загальна вартість якого становила 177 560 178,87 грн., відповідач оплатив поставлений газ, проте, з порушенням строків, передбачених п. 6.1 договору.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України від 02.06.2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно ч. 1, 2, 5, 6 ст. 20 Закону України від 02.06.2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 34 Закону України від 23.12.2010 року № 2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік" передбачено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2-4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1082 "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики, тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії, крім підприємств, що належать до системи автономного та децентралізованого теплопостачання (далі - підприємства теплоенергетики).

Визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - уповноважений банк).

Затверджено Порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ, що додається.

Відповідно до п. 1, 3, 6, 7 Порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природній газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1082 суб'єкти господарювання, що провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії (далі - підприємства теплоенергетики), та їх відокремлені підрозділи відкривають у десятиденний строк з дати набрання чинності цією постановою в установах ВАТ "Державний ощадний банк України" та публічному акціонерному товариству акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - уповноважений банк) поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, в порядку, визначеному Національним банком.

Базовий норматив відрахування коштів та норматив відрахування коштів, скоригований Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з урахуванням розрахунків підприємств теплоенергетики за природний газ, спожитий у попередніх періодах, оформлюються як реєстр нормативів відрахування коштів, що надходять від усіх категорій споживачів теплової енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, який подається щомісяця до 10 числа поточного місяця до Мінрегіону разом з документами, зазначеними у пункті 2 цього Порядку.

Усі категорії споживачів теплової енергії сплачують вартість отриманих ними послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку.

У разі коли в платіжному дорученні/касовому документі споживача теплової енергії реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в уповноваженому банку, установа, що приймає платіжний документ (установа банку, підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства) повертає такий документ без виконання визначених у ньому вимог з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" № 12/01-1111 від 13.10.2009 року у філії - Головне управління по місту Києву та Київській області відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відкрито публічному акціонерному товариству "Київенерго" поточний рахунок з спеціальним режимом використання згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1082 від 03.12.2008 року № 26030309201 у гривні (т. 2, а.с. 18).

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи те, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відсутність у діях публічного акціонерного товариства "Київенерго" вини у простроченні платежів за газ, що згідно ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача штрафні санкції та здійснювати нараховування матеріальних втрат у вигляді інфляційної складової боргу та 3% річних.

Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року у справі № 910/352/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко